Close

28.04.2018

Рейки війни та миру

Рейки війни та миру

Рейки війни та миру

Музейні рейки мають значно більшу «довжину» в історичному вимірі.

Особливою частиною колекції рейок Харківського залізничного музею є рейки виробництва німецьких заводів. Яким був їх шлях до музейних залів? Вони були завезені на Україну під час Другої світової війни і, вірогідно, мали допомагати просуванню німецьких військ та відновленню зруйнованої інфраструктури на окупованій території. Однак, сталось не так, як гадалось.

Під ударами частин Червоної Армії німецькі війська залишили 1943 року Харківщину, а рейки залишились. Наступного року керівництво міста та Південної залізниці прийняло рішення про відновлення відкритої напередодні війни дитячої залізниці. Це потребувало використання зайвих рейок, які тоді були потрібні й великій залізниці. В результаті, колії Малої Південної
збудували з трофейних рейок. Так, характер їх використання кардинально змінився: вони прислужилися не експлуатації захопленого краю, а десятиліттями здійснювали мрії юних залізничників!

Останні роки на Малій Південній проходить поступова реконструкція колії, тому музейна колекція щороку зростає. Оскільки ж історія цих рейок та їх батьківських підприємств
доволі цікава, розглянемо деякі з них прискіпливіше.

І першою буде рейка із звучною назвою «UNION». Це скорочена назва дортмундського об’єднання гірничодобувної, металургійної та сталеливарної промис-ловості. «Союз» або «Об’єднання» було сформовано в 1872 році через злиття сталеливарного виробництва
Henrichshütte в Геттінгені, вугледобувних шахт Zeche Carl Friedrich Erbstollen в Бохумі, «металургійної асоціації Нової Шотландії» в Хорст-Ессені (Ессен, Рурська
область) і дортмундських заводів. У 1884 році на підприємствах Об’єднання була проведена масштабна модернізація, в 1887 і 1899 Об’єднання набуло додаткові шахти. У роки Першої світової війни «Об’єднання» було в числі провідних постачальників металопрокату і основним постачальником броні для німецької армії.

У 1926 році в «Об’єднання» увійшли частково також потужності «Німецько-Люксембурзького гірничодобувного металургійного товариства» (Deutsch Lux, DL, Дюссельдорф). У роки Другої світової війни «Об’єднання» співпрацювало з табором Бухенвальд. В 1960-х роках «Об’єднання» увійшло в концерн «HOESCH» до фактичного закриття останнього в 1991 року.
Рейки ж 1901 року з великою ймовірністю вироблялися заводом у Геттінгені, але він входив до «Union» лише з 1872 по 1916 рік. Завод багато разів міняв власника (1904-1930 Henschel & Sohn, 1930-1963 Ruhrstahl, 1963-1974 Rheinstahl, 1974 Thyssen AG), проте зберігав назву Henrichshütte.

Станом на 1913 рік виробляв близько 300 тонн чавуну в чушках щодня, а на 1940 рік вже 800 тонн, проте після Другої світової практично не працював до 1951 року. Цей пропрацював до 1993 р, виробляв чавун, лиття із чавуну, рейки, колісні пари, в т.ч. для швидкісних поїздів, але далі був закритий як нерентабельний і нині відкритий для відвідування як музей.

Рейка з абревіатурою «RSW» вказує на завод «Рейн-сталь» (Rheinische Stahlwerke Herne) у Північній Рейн-Вестфалії. Фактично заснований в 1870 році як «Рейнське суспільство металоконструкцій» Бартольдом Шурмондтом в Парижі. У 1872 році назва змінена на «Рейнський сталеливарний завод» (Rheinische Stahlwerke). Купівля ліцензії на виробництво по Томас-процесу дозволила швидко вийти на провідні позиції. Вже в 1880 році на виставці в Дюссельдорфі продукція «Рейнсталі» удостоєна срібної медалі. У 1881-1882 роках будується новий прокатний стан, який дозволяв прокатувати рейки до 20 м завдовжки. На 1908 рік Рейнсталь виробляє до 400000 т чавуну в чушках на рік. У 1926 році підприємство змушене було об’єднатися з Тіссен, Фенікс і Бохумський клубом, але зберегло власну марку і не припинило виробництво. Після тривалого існування у складі інших об’єднань на початку 1970-х Рейнсталь, внаслідок важкого фінансового стану і неможливості реструктуризації, знов перейшла під управління концерну Тіссен.

Компанія «THYSSEN» (August Thyssen-Hütte) заснована в 1889 році Августом Тіссеном в районі Bruckhausen, Дуйсбург. Щоб уникнути поділу майна під час шлюборозлучного процесу в 1885 році Тіссен оформив в управління компанією своїх дітей. Внаслідок цього, управління
страждало від конфлікту поколінь до смерті Тіссена в 1926 році. У тому ж 1926 році, внаслідок фінансової кризи, велика частина підприємств концерну (разом з RSW, «Бохумським клубом» та іншими) у «Vereinigte Stahlwerke AG», тобто, «сталеробний союз», однак, як і інші його члени, не втратило власне торгової марки.

Однак, більшість заводів цього об’єднання опинилися на межі банкрутства і закриття в 1932 році і були націоналізовані. Глава сім’ї і концерну в 1930-х Фріц Тіссен публічно підтримав Гітлера і був одним з підписантів листа Гінденбургу про призначення Гітлера канцлером. Та співробітництво з НСДАП на початку її діяльності обернулося переслідуванням. Він втікає до Франції, але був заарештований у 1940 році гестапо і кінець війни зустрів у концтаборі Дахау. «Сталеробний союз» проіснував до кінця Другої світової. У 1976 назва підприємства змінюється на «Thyssen Industrie AG». У 1983 році відбуваються перші переговори про інтеграцію з Krupp,
а остаточне злиття відбулося в 1999 році.

Тавро «DH» належить AG der Dillinger Hüttenwerke, Dillingen / Saar, дослівно – «АТ Діллінгенскій Металургійний завод у м. Діллінген в землі Саар». Перші металургійні підприємства в місті з’явилися ще в 1685 році, коли місто входило до складу Франції. У 1850 році будується Саарская залізниця і завод починає випуск рейок для неї, дорога також використовується для відправки продукції заводу. У 1860 році проводиться модернізація з переходом на Бесемерівський процес, в 1894 – ще одна з переходом на Томасівський процес, що дозволяє краще очищати від домішок руду. За 1861-1887 роки були збудовані три додаткові доменні печі. Обсяги виробництва сталі, в т.ч. броні для потреб флоту, росли в геометричній прогресії до початку ХХ століття. C 1897 року завод першим в Європі став використовувати
електричний прокатний стан для листового прокату.

До 1904 року більше половини продукції заводу становили броньові листи, листовий прокат і залізничні рейки. Після воєнного лихоліття завод був відновлений і з 1948 року продовжив виробництво, спеціалізуючись на безперервному литті з 1962 року (одним з перших у світі) і лідирував в цій області до 1985 року.

«B.V.G. BOCHUM» – це «Бохумський клуб» або «Бохумська асоціація гірничодобувної та ливарної промисловості» (Bochumer Verein für Gusstahlfabrikation, BVG). Нині існує як Bochum Traffic Engineering GmbH. На початку ХХ століття металургійне підприємство зі штаб-квартирою в м. Бохум (Німеччина) – основний конкурент заводів Тіссен і Krupp. Виплавкою сталі завод займається з 1842 року. У 1870-х входило в картель по поставкам продукції для залізниць разом з іншими великими сталеливарними підприємствами того часу (Krupp, Phoenix, Dortmunder Union та ін.).

У 1912 році підприємство почало масштабну модернізацію, яка не була закінчена до війни. На підприємстві широко використовувалася праця полонених і жінок. У 1926 році BVG припинило виробництво матеріалів для залізниць, як рейок, так і деталей вагонів. З кінця 1934 року BVG регулярно виконує замовлення Вермахту. У 1950 році заводи були фактично відкриті наново.

З 1953 року було відновлено виробництво рейкового прокату. З 1958 р. по 1988 р. BVG, як і Klockner, контролюється концерном Тіссен Крупп, проте поступово, з 1988 по 1998 роки виходить з нього і з 1998 року знову існує як самостійне підприємство.

«W.ST BOCHUM» – це підприємство раніше називалося «Вестфальський металопрокат» (Westfälischen Stahlwerke), потім перейшло до складу «Бохумського клубу» і клеймо W.ST або B.W.ST перед «Бохум» було дуже недовго, рейки з таким клеймом зустрічаються
дуже рідко.

Як, бачимо, музейні рейки мають значно більшу «довжину» в історичному вимірі. Вона веде у час промислового зростання європейських країн, великих науково-технічних й економічних досягнень та не менш великих воєнних конфліктів. Сподіваємось, що їх сучасні аналоги матимуть менш трагічну й більш щасливу історію за плечима!

Ганна Прохорова
(за матеріалами Музею історії та залізничної техніки Південної залізниці та відкритих Інтернет-джерел)

Передплати та гарантовано отримуй журнал «Залізничне постачання»!

Передплата на журнал «Залізничне постачання»

Залізничне постачання #1 Лютий 2018 року